Суспільно-побутова пісня "Ой на горі та  женці жнуть"

Паспорт твору

Тема «Ой на горі та й женці жнуть»: зображення військового походу козаків.

Ідея: уславлення мужності, відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська.

Основна думка: особисті інтереси повинні завжди поступатися суспільним (Сагайдачний і його дружина).

Жанр «Ой на горі та й женці жнуть»: козацька пісня.

Художні засоби »Ой на горі та й женці жнуть»

Повтори: «Гей, долиною, Гей, широкою» «…Женці жнуть», «Гей..», «Під ними…», «…Необачний!»

Риторичні оклики: «Веде своє військо, Веде запорізьке хорошенько!» «…Необачний!» «Не журися!» «Під ним кониченько» Під ним вороненький, Сильне-дужий!»

Епітети: «зелена гора»; «долиною широкою» Звертання: «Гей, вернися, Сагайдачний», «Гей, хто в лісі, озовися».

«Ой на горі та женці жнуть» - народна козацька пісня і зараз є популярною, у якій оспівується слава й гордість України — Запорозьке військо на чолі зі своїми отаманами. Козаки не дбали про власне збагачення, для них єдина цінність — добрий кінь, гарна зброя та тютюн і люлька. Традиційно на Січ не допускалися жінки, тому Сагайдачний ніби так недбало говорить про жінку. Насправді ж саме задля жінок і дітей, задля спокою рідної землі козаки майже все свідоме життя перебували в тяжких походах, у боях, віддавали за це життя. Пісня бадьора, сповнена оптимізму й тонкого гумору, самоіронії.

Історія створення пісні «Ой на горі та й женці жнуть»

   Щодо часу виникнення, відтворених подій, конкретних історичних постатей має декілька версій. Зокрема, дореволюційний російський історик, автор праць «До питання про козацтво до Богдана Хмельницького» та « Нарису гетьманства Петра Сагайдачного» Іван Каманін пов’язує час створення пісні з хотинським походом козаків 1621 року на чолі з Сагайдачним. Власне, він підтримував припущення українського славіста, етнографа і фольклориста XIX століття Ізмаїла Срезневського, що у пісні йдеться і про гетьмана реєстрових козаків з 1625 по 1628 роки Михайла Дорошенка, який водив козацьке військо проти польської шляхти, брав участь у селянсько-козацькому повстанні 1625 року. Дехто із дослідників під згаданими прізвищами вбачають Григорія Сагайдачного, який у1687 році підбурив козаків проти гетьмана Івана Мазепи, та Петра Дорошенка - онука славного гетьмана Михайла Дорошенка. І на сьогодні поки що немає одностайної думки ні щодо часу створення пісні, ні щодо прототипів історичних козацьких очільників. Більш вірогідною є версія, що пісня ця була написана, очевидно, в 20-х роках XVII століття, після загибелі одного з найвидатніших українських гетьманів (не програв жодної битви) Петра Конашевича-Сагайдачного. Тому пісні фактично майже 400 літ.
У даному випадку цілком ясним для нас є те, що пісня оспівує козацькі походи, що вона у свідомості народу пов’язана з іменами історичних діячів, кожен з яких користувався широкою популярністю, мав свої заслуги у боротьбі за соціальне та національне визволення народу».
Цілком зрозуміло, що протягом майже чотирьох віків пісня дещо змінювала свій текст. Зокрема, слова пісні, що датуються приблизно останньою чвертю XVII століття, вперше побачили світ у збірці «Малороссийские песни, изданные Михайлом Максимовичем» 1834 року. Так, тоді пісня мала сім строф, а нині - шість. Випала саме третя строфа, що оспівує якогось пана хорунжого.
Посередині пан хорунжий,
Під ним кониченько,
Під ним вороненький
Сильно дужий!
У деяких інших виданнях навіть з’являлися нові строфи, що оповідали про пана Кисильо. Були і редакційні зміни самого тексту. Наприклад, у збірці М. Максимовича було «попід долиною», а вже у пізніших варіантах ці слова були замінені на «долом-долиною», або «яром-долиною».

Ця пісня за віки свого життя набула слави й популярності. Одним із перших пісню «Ой на горі та й женці жнуть» возвеличив Іван Котляревський, використавши її мотиви у своїй знаменитій «Енеїді». Його троянці:
Да сидя люлечку курили
І кургикали пісеньок:
Козацькі гарні запорозькі...
Про Сагайдачного співали.

Або ще ці рядки з «Енеїди», в яких звучить уже знайоме з пісні «Ой на горі…»:
Ось як богинь я укараю:
Пошлю вас в Запорозьку Січ;
Там ваших каверз не вважають,
Жінок там на тютюн міняють.

Цією піснею цікавилися такі письменники та фольклористи, як Пантелеймон Куліш, Яків Головацький, Павло Чубинський, Іван Франко. Таїна популярності цієї козацької пісні полягає, перш за все, у її бадьорому маршовому темпі. Вона із тих пісень, що «дух і тіло рвуть до бою» за волю.
Переказують, що пісня-марш козаків «Ой на горі та й женці жнуть» послужила іскрою, з якої в травні 1953 року розгорілося відоме Норільське повстання політв’язнів. За деякими даними, цю пісню під час проходу по табору заспівали українські арештанти. У відповідь - із сторожових веж роздались автоматні черги охорони. Так розпочалося Норільське повстання. Можливо, воно мало інший початок, але є і така версія.

Сьогодні пісня «Ой на горі та й женці жнуть» входить до пісенника сучасних козаків, що вивчають бойове мистецтво гопака, бо має своєрідну енергетику й езотерику української козацької пісні.